Тема — любов дівчини до козака, який далеко, страждання від розлуки з ним, очікування зустрічі.

Ідея — возвеличення відданої любові й співчуття.

Основна думка — вірність коханому, навіть коли він далеко.

​

Художні засоби:

• Епітети (буйні вітри, люте горе, щаслива билинка).

• Метафори (трачу літа, не поправлять сльози щастя, серцю легше буде).

• Паралелізм:

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як болить моє серце, а сльози не ллються.

• Анафора чи єдинопочаток:

Без милого долі нема, стане світ тюрмою,
Без милого щастя нема, нема і спокою.

• Риторичні оклики:

Тяжко жити без милого на чужій сторонці!

Озовися!

• Риторичні запитання:

Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?

Де ти, милий, чорнобривий?
До кого я пригорнуся,

І хто пригoлубить,

Коли тепер того нема,

Який мене любить?

• Риторичні звертання (де ти, милий, чорнобривий).

​​

Висновок від "СИЛИ СЛОВА"

​

У пісні "Віють вітри, віють буйні" лірична героїня переживає через розлуку з милим. Розповідає про власні почуття. Прирівнює себе до бадилинки на піску без роси.

Хоче полинути до коханого, бо не уявляє, як жити без нього. Художні засоби, а особливо паралелізм підкреслюють емоційність та показують, що почуття дівчини бурхливі, наче буйний вітер.