УКРАЇНСЬКА МОВА
Розділи мовознавства (лексикології)

• Фонетика — роздiл науки про мову, який вивчає її звуковий склад.

Звук (мовний) — найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію.

Графiка — це роздiл науки про мову, що вивчає систему знакiв для передачi на письмi звукiв мови.

Орфоепія — розділ мовознавства, який вивчає систему норм літературної вимови.

Орфографія — система загальноприйнятих правил написання слів. Правопис.

​

1. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв.

2. Наголос.

3. Уподібнення приголосних звуків.

4. Спрощення в групах приголосних.

5. Основні випадки чергування у-в, і-й (правила милозвучності).

6. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.

7. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів.

8. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака (знака м’якшення).

9. Правила вживання апострофа.

10. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків.

11. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках.

12. Правопис префіксів і суфіксів.

13. Правопис великої літери.

14. Лапки у власних назвах.

15. Написання слів іншомовного походження.

16. Основні правила переносу слів з рядка в рядок.

17. Правопис складноскорочених слів.

18. Написання найпоширеніших складних слів разом і через дефіс.

19. Правопим не з різними частинами мови.

20. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників.

​

• Лексикологія – це розділ науки про мову, що вивчає лексику.

Лексика —сукупність слів мови, її словниковий склад.

Лексичне значення слова — зміст слова, що воно означає.

Фразеологія – розділ мовознавства, який вивчає лексичне значення, походження і вживання фразеологізмів.

Фразеологізм — стійке словосполучення, що виступає в мові як неподільний за значенням вислів. 

​

1. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова.

2. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми.

3. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов.

4. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни.

5. Застарілі й нові слова (неологізми).

6. Нейтральна й емоційно забарвлена лексика.

7. Фразеологізми.

​

• Будова слова або морфеміка — розділ мовознавства, який вивчає морфемний склад слова, тобто з яких найменших значущих частин слова воно складається.

Морфема — найменша значуща частина слова (корінь, суфікс, префікс, закінчення).

Словотвір (також деривація, морфологія слова) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення.

​

• Морфологія — це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

​

• Самостійні частини мови

 

Іменник

​

1. Іменник як самостійна частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти.

3. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній.

4. Число іменників.

5. Відмінювання іменників.

6. Незмінювані іменники в українській мові.

7. Написання й відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові. 

8. Кличний відмінок іменників (на прикладі етикетних формул звертань пане полковнику, сестро Олено, друже Сергію, Інно Вікторівно і под.)

​

Прикметник

​

1. Прикметник як самостійна частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Розряди прикметників за значенням (якісні, відносні, присвійні).

3. Відмінювання прикметників.

4. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення.  Зміни приголосних за творення ступенів порівняння прикметників.

​

Числівник

​

1. Числівник як самостійна частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Типи відмінювання кількісних числівників. Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.

3. Особливості правопису числівників.

4. Узгодження числівників з іменниками.

5. Уживання числівників для позначення часу й дат.

​

Займенник

​

1. Займенник як самостійна частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Відмінювання займенників.

3. Правопис неозначених і заперечних займенників.

​

Дієслово

​

1. Дієслово як самостійна частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Вид дієслова (доконаний і недоконаний).

3. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то).

4. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.

5. Творення форм умовного та наказового способів дієслів.

6. Особові закінчення дієслів І та II дієвідміни.

7. Безособове дієслово.

8. Безособові форми на - но, -то.

9. Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.

10. Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Дієприкметниковий зворот.

11. Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівниковий зворот.

​

Прислівник

​

1. Прислівник як самостійна частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

2. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних за творення прислівників вищого та найвищого ступенів порівняння.

3. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників.

4. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу.

​

• Службові частини мови

​​

Прийменник

 

Як службова частина мови.  Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника.  Правопис прийменників. 

​​

Сполучник

 

Як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні й підрядні. Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис. сполучників. Розрізнення сполучників та інших співзвучних частин мови.

​​

Частка

 

Як службова частина мови. Правопис часток.

​

• Особлива частина мови

​

Вигук

 

Вигук як особлива частина мови. Правопис вигуків.

​

Синтаксис — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

​

• Словосполучення

​

1. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису.

2. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення.

​

• Речення

​​

1. Речення як основна синтаксична одиниця.

2. Граматична основа речення.

Підмет.

Присудок.

1. Порядок слів у реченні.

2. Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); занаявністю: другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, звертань, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення).

3. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні

Означення

Прикладка як різновид означення.

Додаток.

Обставина.

Порівняльний зворот.

​

Просте речення

​

Просте двоскладне речення

​

1. Підмет і присудок. як головні члени двоскладного речення.

2. Зв’язок між підметом і присудком.

3. Тире між підметом і присудком'

​

Просте односкладне речення

​

1. Граматична основа односкладного речення.

2. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні).

​

Просте ускладнене речення

 

1. Речення з однорідними членами.

2. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами.

3. Речення зі звертанням.

4. Речення з вставними словами, словосполученнями й реченнями, їхнє значення.

5. Речення з вставленими компонентами.

6. Речення з відокремленими членами. Розділові знаки в ускладненому реченні.

Відокремлені означення, прикладки (непоширені й поширені).

Відокремлені додатки.

Відокремлені обставини.

Відокремлені уточнювальні члени речення.

​

Складне речення

 

1. Типи складних речень за способом зв’язку їхніх частин: сполучникові й безсполучникові.

2. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.

​

Складносурядне речення

​

1. Складносурядне речення, його будова.

2. Єднальні, протиставні й розділові сполучники в складносурядному реченні.

3. Розділові знаки в складносурядному реченні.

​

Складнопідрядне речення

 

1. Складнопідрядне речення, його будова. Головна й підрядна частини.

2. Підрядні сполучники й сполучні, слова, як засоби зв’язку в складнопідрядному реченні.

3. Основні види підрядних частин: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умови, допустові).

4. Складнопідрядні речення з кількома підрядними, розділові знаки в них.

​

Безсполучникове складне речення

​

1. Безсполучникове складне речення.

2. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

​

Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

​

Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку, розділові знаки в ньому.

​

• Способи відтворення чужого мовлення

 

1. Пряма й непряма мова. Розділові знаки, в конструкціях із прямою мовою.

2. Заміна прямої мови непрямою.

3. Цитата як різновид прямої мови. Розділові знаки, в конструкціях із цитатою.

4. Діалог. Розділові знаки, в конструкціях із діалогом. 

​

• Стилістика — розділ мовознавства, який вивчає виражальні засоби мови та їх функції у мовленні залежно від мети висловлювання та мовленнєвої ситуації.

​

Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їхні основні ознаки, функції.

​

• Розвиток мовлення

​

1. Види мовленнєвої, діяльності; адресант і адресат.

2. Монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне, мовлення.

3. Тема й основна думка висловлення.

4. Вимоги, до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність).

5. Основні ознаки, тексту: зв’язність, комунікативність, членованістьу інформативність.

6. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми.

7. Способи зв’язку речень у тексті.

8. Тексти різних стилів, типів, жанрів.